Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами абз. 1 п. 12 розд. X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.
Посилання в судових рішеннях, які переглядаються, на те, що визнання державного акта на право власності на земельну ділянку не передбачено законодавством, суперечить вищенаведеним нормам закону (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12).
Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6
лютого 2013 року
|
м. Київ
|
Судова палата у
цивільних справах
Верховного Суду
України в складі:
головуючого Яреми
А.Г.,
|
||||
суддів: Григор’євої Л.І.,
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
|
Онопенка В.В.,
Охрімчук Л.І.,
Патрюка М.В.,
|
Романюка
Я.М.,
Сеніна
Ю.Л., -
|
||
за
участі: начальника відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_2,
розглянувши
в судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про
перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2012 року у справі за
позовом прокурора Герцаївського району Чернівецької області в інтересах
Герцаївської районної державної адміністрації Чернівецької області до ОСОБА_1,
треті особи: відділ Державного комітету України із земельних ресурсів у
Герцаївському районі Чернівецької області, Тернавська сільська рада
Герцаївського району Чернівецької області, про визнання недійсними державних
актів на право приватної власності на землю та повернення земельних ділянок,
в с т а н о в и л а:
У червні 2011 року прокурор Герцаївського
району Чернівецької області звернувся до суду із зазначеним позовом в інтересах
держави в особі Герцаївської районної державної адміністрації Чернівецької
області, посилаючись на те, що відповідно до рішення Тернавської сільської ради
Герцаївського району Чернівецької області від 13 листопада 2006 року НОМЕР_1
ОСОБА_1 було надано безоплатно у власність земельні ділянки площею S_1 та S_2
для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та
споруд, а також для ведення особистого селянського господарства. На підставі
цього рішення 13 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримав державні акти на право
власності на земельні ділянки серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3. Проте зазначені
земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту – с. Дяківці
Герцаївського району Чернівецької області, а тому відповідно до абз. 1 п. 12 р.
Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України (далі – ЗК України) правом
на розпорядження такими землями наділена лише Герцаївська районна державна
адміністрація, а не Тернавська сільська рада Герцаївського району Чернівецької
області.
Прокурор просив визнати недійсними державні
акти на право власності на земельні ділянки, видані на їм’я відповідача, і
повернути ділянки в
державну власність.
Рішенням Герцаївського районного суду
Чернівецької області від 24 листопада 2011 року,
залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 4 січня
2012 року, у задоволенні заяви прокурора відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2012 року відхилено
касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави
в особі Герцаївської районної державної адміністрації Чернівецької області,
рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 24 листопада 2011
року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 4 січня 2012 року
залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві
заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2012 року
та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом
касаційної інстанції положень ст. ст. 116, 118 та абз. 1 п. 12 р. Х “Перехідні
положення” ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2012 року вказану
справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення
прокурора, перевіривши доводи, наведені в заяві, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1
ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України)
заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана,
зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної
інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення
різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Судами встановлено,
що 13 листопада 2006 року Тернавською сільською радою Герцаївського району
Чернівецької області було розглянуто заяву мешканця с. Дяківці Герцаївського району
Чернівецької області ОСОБА_1 і прийнято рішення про надання йому у власність
земельних ділянок площею S_1 та S_2 для будівництва та обслуговування житлового
будинку, господарських будівель та споруд, а також для ведення особистого
селянського господарства. На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримав державні
акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3; в
актах зазначено, що земельні ділянки розташовані в с. Дяківці Тернавської
сільської ради Герцаївського району Чернівецької області.
Відмовляючи в
задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції, з висновком якого погодився
суд апеляційної інстанції, виходив із того, що визнання недійсним державного
акта на право власності на земельну ділянку не передбачено законодавством, що,
звертаючись із заявою до сільської ради про виділення земельних ділянок,
відповідач діяв правомірно, і що права Герцаївської районної державної
адміністрації, в інтересах якої звернувся до суду прокурор, не були порушені.
З такими висновками
погодився й суд касаційної інстанції, залишивши ухвалені у справі судові
рішення без змін.
Разом із тим у
наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 та 24 жовтня 2012 року у справах
за позовами прокурорів в інтересах держави в особі Севастопольської міської
ради про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні
ділянки та витребування земельних ділянок на користь держави в особі
Севастопольської міської ради суд касаційної інстанції погодився з висновками
судів апеляційної інстанції про задоволення позовів із тих підстав, що згідно
зі ст. ст. 116, 118 та абз. 1 п. 12 р. Х “Перехідні положення” ЗК України
повноваження розпоряджатися спірними земельними ділянками належить
Севастопольській міській раді.
В ухвалі Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7
листопада 2012 року, якою у справі за позовом прокурора Гагарінського району м.
Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради про
визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та
витребування земельної ділянки з незаконного володіння залишено без змін
рішення апеляційного суду про задоволення позову через відсутність правових
підстав для набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку,
оскільки рішення про її надання прийняте не уповноваженим на це органом –
Севастопольською міською державною адміністрацією.
Вирішуючи питання
про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм
матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до ч. 2
ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами
абз. 1 п. 12 р. Х “Перехідні положення” ЗК України (у редакції, чинній на час
виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та
комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель,
переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та
четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні
сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього
пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
У разі видання
органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким
порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною
їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).
Аналіз наведених
норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на
земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень,
визнається недійсним.
Посилання в судових
рішеннях, які переглядаються, на те, що визнання недійсним державного акта на
право власності на земельну ділянку не передбачено законодавством, суперечить
вищенаведеним нормам закону.
Відповідно до вимог
ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка
переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо
встановить, що судове рішення є незаконним.
За таких обставин ухвала суду касаційної
інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України з
направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК
України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву заступника Генерального прокурора
України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2012 року
задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2012 року скасувати,
справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є
остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст.
355 ЦПК України.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор’єва В.В. Онопенко
В.І.
Гуменюк
М.В. Патрюк
Н.П.
Лященко Я.М.
Романюк
Л.І.
Охрімчук
Ю.Л. Сенін
Правова позиція, висловлена палатою
при розгляді справи № 6-169цс12
Відповідно до частини другої статті
19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог абзацу першого пункту 12
Розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України до розмежування
земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження
землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в
абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів
здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу
третього цього пункту, а за межами населених пунктів – відповідні органи
виконавчої влади.
У разі видання органом виконавчої
влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи
щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою,
такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Аналіз наведених норм дає підстави
для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий
органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.
Посилання у судових рішеннях, які
переглядаються, на те, що визнання державного акту на право власності на
земельну ділянку не передбачено законодавством, суперечить вищенаведеним нормам
закону.
Комментариев нет:
Отправить комментарий