ВСУ: про відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.03.2014 р. № 6-9цс14).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

ВСУ: визнання договорів дарування недійсними відповідно до ст. 717 ЦК України

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ст. 229 ЦК України  (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.06.2014 р. № 6-69цс14).

Текст: scourt.gov.ua, drive

ВСУ: если право на землю было приобретено до вступления в силу ЗК, законодатель не требует переоформления такого права

Суб’єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки садівницьке товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, вилученій відповідно до вимог Земельного кодексу Української РСР 1970 року за рішенням виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і наданій підприємствам та організаціям для розміщення колективних садів, відповідно воно набуло право користування цією земельною ділянкою, і з врахуванням положень ст. 3 ЦПК України, у нього виникло право на захист порушених прав та інтересів щодо вказаної земельної ділянки (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.06.2012 р. № 6-40цс12).

Текст: scourt.gov.ua

ВСУ: Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

Подібну по суті позицію висловив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), згідно з яким при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня  2009 року № 7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від від 12.09.2012 р. № 6-71цс12).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

ВСУ: особливості надання у користування земельних ділянок навколо водних об’єктів

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За змістом ч. 1, 2  ст. 3, ст.. 4 ВК України, п. «а» ч. 1 ст. 58, ч. ч. 1», ст. 59  ст. 60 , ч. 1 ст. 84 ЗК України,у редакціях на час виникнення правовідносин, землі під водними об’єктами, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України,  а також прибережні захисні смуги вздовж річок,  морів і навколо озер,  водосховищ та  інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.  

За системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень ст. 88 ВК України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 ( далі Постанова № 486), Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року (далі Наказ № 434), розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за ст. 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови. При наданні у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об’єктів, мали врахуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у разі відсутності землевпорядної документації  (документації з землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об’єктів,  збереження водних об’єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного Кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486  з урахуванням конкретної ситуації. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 р № 6-16цс14).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

ВСУ: недійсними можуть визнаватись як рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки

Відповідно до статі 126 (в редакції чинній до 05.03.2009 року), статей 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04.06.2014 р. № 6-46цс14).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними - Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9

П О С Т А Н О В А № 9
Пленуму Верховного Суду України

від 6 листопада 2009 року

Про судову практику розгляду цивільних справ
про визнання правочинів недійсними

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХII “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV “Про оренду землі” (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

2. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зразки землевпорядної документації

Методичні рекомендації по розробленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Методичні рекомендації по розробленню та перевірці технічної документації із землеустрою

ЗРАЗОК Проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки

ЗРАЗОК Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 

ЗРАЗОК Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку

***

Зразки землевпорядних документів, які входять до змісту технічної документації із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на землю для громадян:

1. Пояснювальна записка

2. Технічне завдання

3. Висновки органів архітектури

4. Висновки органів земельних ресурсів

5. Кадастровий план

Правова позиція ВСУ: відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить положенням законів України

Видання головою державної адміністрації розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить положенням законів України, зокрема: ч. 6 ст. 123 ЗК України та ст. 9 Закону України від 17 червня 2004 р. № 1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" (у редакції зазначених норм, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України 3 липня 1992 р. № 2535-XII "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки (ч.ч. 1, 4 ст. 21 Закону України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин)).

Випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок зазначено в ч. 1 ст. 13 Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1378-IV "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин): визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-11цс13).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ - видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірною

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено ч. 1 ст. 116 ЗК України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч. 1 ст. 116 ЗК України) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог ст.ст. 116, 118 ЗК України, - недійсним (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 р. № 6-14цс13).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ щодо підсудності справ за заявами з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками та повноважень щодо розпорядження землями

Судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів на право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Згідно з абз. 1 п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-33цс13).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ: перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, який міститься в ст. 140 ЗК України не є вичерпним

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, що пов'язані з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Посилання на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку міститься в ст. 140 ЗК України й що він є вичерпним, не може бути визнано підставою для перегляду судового рішення, оскільки зазначеною нормою встановлено такий перелік для випадків, коли право власності набуто в передбаченому законом порядку. Разом із тим у справі, яка переглядалася, судом установлено, що відповідач набув право власності на земельну ділянку на підставі незаконного розпорядження органу місцевого самоврядування (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ: державний акт на право власності на ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами абз. 1 п. 12 розд. X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Посилання в судових рішеннях, які переглядаються, на те, що визнання державного акта на право власності на земельну ділянку не передбачено законодавством, суперечить вищенаведеним нормам закону (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ щодо можливості скасування розпорядження голови районної державної адміністрації посадовою особою, яка його прийняла

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або у судовому порядку.

Право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, КМУ, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, надано головам обласних державних адміністрацій (ст. 33 зазначеного Закону).

Розпорядження голови районної державної адміністрації, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку, є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому воно не може бути в подальшому скасоване посадовою особою, яка його прийняла (постанова Верховного Суду України від 5 березня 2012 р. у справі № 21-423а11).

Повний текст: google.drive

Скасування державних автів на землю

У правовідносинах, що пов’язані з правом власності на землю, досить часто виникають питання, пов’язані з визнанням недійсними та скасуванням державних актів про право власності на землю. Іноді це пов’язано з проблемою визначення законності видачі такого акту, а в деяких випадках пов’язане з тими чи іншими істотними помилками, що виникають при виготовленні таких актів і визначенні меж земельних ділянок у цих актах і технічній документації для виготовлення державних актів.

При цьому, в одних випадках ініціаторами скасування державного акту є органи влади або інші сторонні зацікавлені особи, а в окремих випадках такими ініціаторами виступають і самі власники земельних ділянок.

Слід зазначити, що в судовій практиці досить часто зустрічаються рішення судів, за якими визначається, що державні акти про право власності на землю не можуть бути скасовані. Це пов’язано з недостатньою прописаністю цього питання у законодавстві, але безумовно, то є неправильна правова позиція, адже видача державного акту є правочином, а будь який правочин можна оскаржити та скасувати.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, що пов’язані з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. До того ж, видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (ЗК)) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог статей 116, 118 ЗК України, – недійсним.

І нарешті це підтверджено рішеннями Верховного Суду України, прийнятими за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України. А саме, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12, в якій Верховний Суд послався на норму статті 155 Земельного кодексу України (ЗКУ), згідно з якою, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Але, яким чином можна скасувати державний акт про право власності на землю?