Правова позиція ВСУ щодо підсудності справ за заявами з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками та повноважень щодо розпорядження землями

Судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів на право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Згідно з абз. 1 п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-33цс13).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22 травня 2013 року                                                                             м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Григор’євої Л.І.,	Патрюка М.В.,
	Гуменюка В.І.,	Романюка Я.М.,
	Онопенка В.В.,	Сеніна Ю.Л., -
	Охрімчук Л.І.,

розглянувши на засіданні справу за позовом прокурора Ленінського району
м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_1, третя особа – обслуговуючий кооператив “Дачно-будівельний кооператив “Беркут-08”, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння за заявою Севастопольської міської ради про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року прокурор Ленінського району м. Севастополя звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що
6 квітня 2010 року Головним управлінням Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Севастополі видано відповідачці державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_1, яка розташована АДРЕСА_1.

Підставою видачі державного акта вказано розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 11 грудня 2009 року
НОМЕР_1.

Під час проведення прокурорської перевірки було встановлено, що цим розпорядженням обслуговуючому кооперативу "Дачно-будівельний кооператив "Беркут-08" затверджено проект землеустрою з відведення земельних ділянок площею S_2 для передачі у власність громадянам (згідно з додатком) для індивідуального дачного  будівництва. Разом із тим ОСОБА_1 з відповідними заявами про надання земельної ділянки й про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки та технічної документації до Севастопольської міської ради не зверталася. Проект землеустрою спірної земельної ділянки не замовлявся, державна експертиза проекту землеустрою не проводилася, висновок комісією з розгляду питань, пов'язаних із погодженням документації із землеустрою, не надавався.

Крім того, указане розпорядження видане Севастопольською міською державною адміністрацією з перевищенням повноважень, оскільки розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Вважаючи, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності незаконно, усупереч волі держави в особі уповноваженого органу – Севастопольської міської ради, і що відповідачка отримала у власність спірну земельну ділянку з порушенням установленого законом порядку та інтересів держави, прокурор просив визнати недійсним виданий 6 квітня 2010 року ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_1 й витребувати зазначену земельну ділянку на користь держави в особі Севастопольської міської ради з незаконного володіння відповідачки.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 листопада 2011 року в задоволенні вказаного позову відмовлено, судові витрати віднесено за рахунок держави.

Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 31 травня 2012 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: ухвалено визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_1, виданий відповідачці; витребувати вказану земельну ділянку на користь Севастопольської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
10 жовтня 2012 року зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У заяві Севастопольської міської ради про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року порушується питання про скасування зазначеного рішення й ухвалення нового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності підстави подання вказаної заяви Севастопольська міська рада надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 22 лютого 2012 року у справі за позовом прокурора Нахімовського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_2, третя особа – обслуговуючий кооператив “Дачно-будівельний кооператив “Александрия”, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння (№ 6-33727св11);

від 19 жовтня 2012 року у справі за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_3 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння (№ 6-28591св12);

від 9 листопада 2012 року у справі за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_4 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння
(№ 6-29606св12);

рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
21 листопада 2012 року у справі за позовом прокурора Ленінського району
м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння (№ 6-39052св12).

Так, указаною ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року у справі за позовом прокурора Нахімовського району м. Севастополя (№ 6-33727св11) скасовано рішення апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним і витребування земельної ділянки з незаконного володіння. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яке б установлювало право власності на земельну ділянку за відповідачем, відсутнє; посилання в державному акті на право власності на земельну ділянку (як на підставу видачі) на розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року
НОМЕР_2 неправомірне, оскільки жодне з двох розпоряджень Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року за одним і тим самим
номером НОМЕР_2 не встановлює права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем, тому видача такого акта є незаконною та такою, що не відповідає приписам статтей 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Крім того, парк "Учкуевка" по АДРЕСА_2, в якому розташована спірна земельна ділянка, відноситься до території населеного пункту
м. Севастополя, а тому відповідно до пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України повноваження щодо розпорядження цими землями здійснює Севастопольська міська рада, а не Севастопольська міська державна адміністрація.

В ухвалі від 19 жовтня 2012 року у справі № 6-28591св12, якою залишено без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_3 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, зазначено, що апеляційний суд обґрунтовано виходив із доведеності позову та передбачених законом підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку й витребування земельної ділянки на користь держави в особі Севастопольської міської ради, якій належать повноваження розпоряджатися спірними земельним ділянками.

Постановляючи ухвалу від 9 листопада 2012 року у справі за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_4 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння (№ 6-29606св12), суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову й виходив із того, що відповідно до  частини другої статті 19 Конституції України, статті 155, абзацу першого пункту 12 розділу Х “Перехідні положення” ЗК України повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, яка знаходиться в межах
м. Севастополя, належать міській раді, а не Севастопольській міській державній адміністрації, тому є підстави для визнання державного акта на право власності на земельну ділянку визнається недійсним.

Ухвалюючи рішення від 21 листопада 2012 року у справі за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння (№ 6-39052св12), суд касаційної інстанції, задовольняючи указаний позов у повному обсязі, виходив із того, що спірну земельну ділянку у власність відповідачу розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 11 грудня 2009 року НОМЕР_1 фактично передано не було, що це розпорядження було видано до розроблення технічної документації із землеустрою та без її затвердження уповноваженим органом, а додаток до нього не містить у собі відомостей про площу земельних ділянок, які надаються громадянам, і що відповідач не надав доказів звернення до Севастопольської міської ради чи Севастопольської міської державної адміністрації з відповідною заявою про передачу земельної ділянки у власність, а також розроблення проектно-технічної документації стосовно спірної земельної ділянки, тому відсутні правові підстави набуття відповідачем права власності на вказану земельну ділянку. Крім того, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою до розмежування земель державної та комунальної власності в м. Севастополі та встановлення меж міста здійснюються Севастопольською міською радою, а не Севастопольською міською державною адміністрацією (пункт 12 розділу Х "Перехідні положення", статті 173, 174
ЗК України, Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 13 листопада 1975 року № 361 "Про встановлення нових районів у деяких містах Української РСР").

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, і відмовляючи в задоволенні позову, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин частину першу статті 116, статті 126 та 152 ЗК України, частину першу статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" і виходив із того, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий відповідачці, є законним, оскільки підставою його видачі вказано розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 11 грудня 2009 року НОМЕР_1, яким передано громадянам-членам обслуговуючого кооперативу "Дачно-будівельний кооператив "Беркут-08", у тому числі й відповідачці, земельні ділянки у власність. Захист прав громадян на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, тому визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю без визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт, є порушенням закону.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування зазначених норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є не однаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні від 21 листопада 2012 року у справі за позовом прокурора Ленінського  району м. Севастополя (№ 6-39052св12).

Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 6 квітня 2010 року головним управлінням Державного комітету України із земельних ресурсів у
м. Севастополі видано відповідачці державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_1, яка розташована АДРЕСА_1.

Підставою видачі державного акта вказано розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 11 грудня 2009 року
НОМЕР_1, пунктом 2 якого передано у власність громадянам України – членам обслуговуючого кооперативу "Дачно-будівельний кооператив "Беркут-08", у тому числі й відповідачці, земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення. Згідно з підпунктами 3.1, 3.2 пункту 3 цього розпорядження громадян-членів зазначеного кооперативу зобов'язано: забезпечити виконання умов, які вказані в погодженнях і висновках щодо проекту землеустрою з відведення земельних ділянок, а також виконання обов'язків землевласників; виконати через ліцензоване землевпорядне підприємство роботи з установлення меж земельних ділянок у натурі та підготовки технічної документації із землеустрою зазначених земельних ділянок (а.с. 105).

Зазначене розпорядження НОМЕР_1 скасовано розпорядженням голови Севастопольської міської державної адміністрації від 13 вересня 2010 року
НОМЕР_3. Разом із тим постановою Окружного адміністративного суду
м. Севастополя від 10 листопада 2010 року вказане розпорядження НОМЕР_3 визнано незаконним і скасовано.

Таким чином, у справі, яка переглядається, підставою видачі відповідачці державного акта є розпорядження НОМЕР_1.

Також апеляційний суд у справі, яка переглядається, дійшов висновку, що відповідачка не надала суду достатніх доказів свого звернення до Севастопольської міської ради чи Севастопольської міської державної адміністрації із заявою про надання земельної ділянки у власність.

Крім того, апеляційний суд у справі, яка переглядається, установив, що спірна земельні ділянка розташована в Гагарінському районі м. Севастополя в районі АДРЕСА_3, що територіально відноситься до м. Севастополя.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої - дев'ятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення індивідуального дачного будівництва у межах норм  безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей  26,  30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами,  що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Крім того, згідно з абзацом першим пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У зв'язку із цим до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Севастополя здійснює Севастопольська міська рада, а не Севастопольська міська державна адміністрація.

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
21 листопада 2012 року у справі за позовом прокурора Ленінського району
м. Севастополя (№ 6-39052св12).

Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував, що встановлений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельних ділянок громадянам відповідачкою дотриманий не був, і що розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 11 грудня 2009 року
НОМЕР_1 видано до розроблення технічної документації із землеустрою та що додаток до розпорядження не містить відомостей про площу земельних ділянок, які надаються громадянам.

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення суду касаційної інстанції від 10 жовтня
2012 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
10 жовтня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Севастопольської міської ради задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
10 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін

Правова позиція

(постанова Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-33цс13)

Судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Крім того, згідно з абзацом першим пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.