Суб’єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Оскільки садівницьке товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, вилученій відповідно до вимог Земельного кодексу Української РСР 1970 року за рішенням виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і наданій підприємствам та організаціям для розміщення колективних садів, відповідно воно набуло право користування цією земельною ділянкою, і з врахуванням положень ст. 3 ЦПК України, у нього виникло право на захист порушених прав та інтересів щодо вказаної земельної ділянки (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.06.2012 р. № 6-40цс12).
Текст: scourt.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
|
6 червня 2012 року
|
|
м. Київ
|
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,
Гуменюка
В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М.,
Жайворонок
Т.Є., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні
заяву садівницького товариства «Енергетик» про перегляд Верховним Судом України
ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20
жовтня 2011 року у справі за позовом садівницького товариства «Енергетик» до
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Обухівський районний відділ
земельних ресурсів, акціонерно-кредитний банк «Золоті ворота»,
Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області,
акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», про визнання недійсними
приватизації, державних актів на право власності на земельні ділянки та
договорів купівлі-продажу земельних ділянок і витребування земельної ділянки,
в с т а н о в и л а :
У травні 2005 року садівницьке товариство «Енергетик» (далі – СТ
«Енергетик») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
про визнання недійсними приватизації, державних актів на право власності на
земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок і витребування
земельної ділянки.
Зазначало, що здійснює свою діяльність на земельній ділянці площею 40,3 га, яка знаходиться біля с.
Старі Безрадичі Обухівського району Київської області.
Посилаючись на те, що під час оформлення права власності на зазначену
земельну ділянку йому стало відомо, що рішенням Старобезрадичівської сільської
ради Обухівського району Київської області від 19 травня 2004 року без його
згоди частину цієї земельної ділянки було передано у власність ОСОБА_3,
ОСОБА_2, ОСОБА_1 для ведення садівництва та в подальшому відчужено ОСОБА_4, у
процесі розгляду справи доповнивши й уточнивши позовні вимоги, просило визнати
недійсними приватизацію спірних земельних ділянок, державні акти на право
власності на земельні ділянки та договори купівлі-продажу земельних ділянок.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 травня 2011
року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 9
серпня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 20 жовтня 2011 року, у задоволенні
позовних вимог СТ «Енергетик»
відмовлено.
У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції СТ «Енергетик» просило скасувати зазначену ухвалу
касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної
інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції
ст. ст. 116, 125 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом
судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви СТ «Енергетик» надало ухвалу колегії суддів
Верховного Суду України від 19 січня 2011 року та ухвалу колегії суддів Вищого
адміністративного суду України від 18 березня 2009 року, в яких, на думку
товариства, по-іншому застосовані зазначені правові норми.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 19 березня 2012 року цивільну справу
за позовом СТ «Енергетик» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи:
Обухівський районний відділ земельних ресурсів, акціонерно-кредитний банк
«Золоті ворота», Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району
Київської області, акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», про
визнання недійсними приватизації, державних актів на право власності на
земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок і витребування
земельної ділянки допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл.
3 розд. V ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені в
заяві СТ «Енергетик» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових
рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування
судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,
що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах.
Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської обласної
Ради народних депутатів від 10 травня 1988 року № 110 було вилучено земельні
ділянки з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і надано
їх підприємствам, установам та організаціям, у тому числі: п/с А-1897 і ВЕО
«Київенерго», для розміщення колективних садів.
У 1992 році п/с А-1897 та ВЕО «Київенерго» отримали державні акти на право
користування землею площею 6 га й площею 34,3 га відповідно для колективного
садівництва.
Рішенням виконавчого комітету Обухівської районної Ради народних депутатів
від 16 квітня 1991 року зареєстровано статут СТ «Енергетик».
Згідно з протоколом між ПЕО «Київенерго» і п/с А-1897, складеним 20 листопада 1991 року, вирішено
створити об’єднаний колективний сад із передачею СТ «Енергетик» зазначених
земельних ділянок загальною площею 40,3 га в безстрокове користування для
подальшого розподілу між працівниками цих підприємств та ветеранами.
11 листопада 1994 року рішенням Старобезрадичівської сільської Ради
народних депутатів Обухівського району Київської області було надано дозвіл на
приватизацію земельних ділянок членам СТ «Енергетик».
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської
області від 25 травня 2003 року надано дозвіл СТ «Енергетик» на розроблення
технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право
приватної власності на землю за рахунок земель загального користування цього
садівницького товариства.
Рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської
області від 19 травня 2004 року земельні ділянки площею 0,02 га, 0,12 га та 0,12 га, які розташовані на
території СТ «Енергетик», передано у власність ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідно для ведення садівництва. Зазначене рішення було скасовано рішенням
Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від
22 серпня 2005 року.
22 вересня 2004 року на підставі рішення Старобезрадичівської сільської
ради Обухівського району Київської області від 19 травня 2004 року ОСОБА_3,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одержали державні акти на право власності на зазначені
земельні ділянки загальною площею 0,26 га, які 12 квітня 2005 року придбала ОСОБА_4
за договорами купівлі-продажу, у зв’язку із чим указані державні акти було
анульовано та видано ОСОБА_4 державний акт на право власності на спірну
земельну ділянку площею 0,26 га.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог СТ «Енергетик»
про визнання недійсними приватизації, державних актів на
право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних
ділянок і витребування земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновками
якого погодились апеляційний і касаційний суди, дійшов висновку про те, що в
позивача не виникло право на захист порушених прав у розумінні ст. 3 ЦПК
України, оскільки він не набув права користування спірною земельною ділянкою
відповідно до вимог ст. ст. 116, 125 ЗК України.
Однак із цим висновком судів погодитись не можна з таких
підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має
право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом
своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суб’єктивне право на земельну ділянку виникає і
реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК
України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно із ч. 4 ст. 13 Конституції України держава
забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, їх
рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).
Чинний ЗК України є одним із таких законів, норми якого
встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у
власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116). Однак громадяни і
юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування
земельною ділянкою.
Земельний кодекс Української Радянської Соціалістичної
Республіки 1970 року (далі - ЗК
Української РСР 1970 року), який був чинним на час прийняття рішення
виконавчим комітетом Київської обласної Ради народних депутатів про вилучення
спірної земельної ділянки з користування колгоспів, радгоспів та інших
землекористувачів і надання її п/с А-1897 та ВЕО «Київенерго» для розміщення
колективних садів, встановлював безстрокове і
тимчасове користування землею (ст. 15). Землекористувачами визначалися:
колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні,
громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші
несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства,
організації та установи; громадяни (ст. 13).
Згідно зі ст. 16 ЗК Української РСР 1970 року надання
земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться
тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому ст. ст. 37-41 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 51 ЗК Української РСР 1970 року підприємствам,
організаціям і установам можуть надаватись земельні ділянки для колективного
садівництва та городництва в порядку і на умовах, встановлюваних законодавством
Союзу РСР і Української РСР.
За змістом ст. 135 ЗК Української РСР 1970 року земельні
ділянки для колективного садівництва надаються підприємствам, організаціям,
установам із земель державного запасу і земель державного лісового фонду, не
вкритих лісом або зайнятих малоцінними лісовими насадженнями, в межах зелених і
приміських зон міст та інших населених пунктів з урахуванням перспективного
розширення території населених пунктів, а також за межами цих зон або за межами
населених пунктів, що не мають приміських і зелених зон. У разі відсутності
зазначених земель для колективного садівництва можуть надаватися, як виняток,
черезсмужні, дрібноконтурні ділянки, непридатні землі, що не можуть бути
використані в громадському господарстві колгоспів, радгоспів та інших
сільськогосподарських підприємств.
Надання земель для колективного садівництва провадиться
Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами обласних, районних
(міських) Рад народних депутатів у межах їх компетенції.
Статтею 136 ЗК Української РСР 1970 року передбачено, що
земельні ділянки, зайняті колективними садами, знаходяться в користуванні
садівницьких товариств, що організуються при підприємствах, організаціях,
установах, яким у встановленому порядку надано ці земельні ділянки.
Садівницькі товариства використовують ці ділянки
відповідно до цілей, визначених їх статутом, зареєстрованим виконавчим
комітетом районної (міської) Ради народних депутатів, на території якої
знаходиться садівницьке товариство.
ЗК Української РСР 1990 року (зі змінами та доповненнями,
внесеними Законом України від 13 березня 1992 року № 2196-ХІІ) закріпив право
колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право кооперативів
громадян Української РСР на отримання земельних ділянок для ведення
колективного садівництва.
Отже, підставою для виникнення права на земельну ділянку
є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на
землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення
прав на земельні ділянки.
У справі, яка переглядається, установивши, що СТ «Енергетик»
користується спірною земельною ділянкою на підставі відповідного рішення ПЕО «Київенерго» і п/с А-1897 про створення садівницького товариства, суди
дійшли помилкового висновку про те, що у садівницького товариства не виникло
право на захист порушених прав та інтересів щодо цієї земельної ділянки на
підставі ст. 3 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції, погодившись із таким висновком судів попередніх
інстанцій щодо відсутності права у садівницького товариства – землекористувача
на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, не врахував зазначеної
вимоги закону та не застосував до спірних правовідносин норми Земельного
кодексу, які були чинними на час вилучення й надання спірної земельної ділянки
садівницькому товариству.
Саме таку правову позицію висловила колегія суддів Верховного Суду України
як суд касаційної інстанції в ухвалі від 19 січня 2011 року, яка надана СТ
«Енергетик» на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної
інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних
правовідносинах.
Отже судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму
норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових
рішень у подібних правовідносинах, і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК
України є підставою для скасування ухвали колегії суддів судової палати у
цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 20 жовтня 2011 року та направлення справи на новий
розгляд до суду касаційної інстанції.
Що стосується наданої СТ «Енергетик» ухвали колегії суддів Вищого
адміністративного суду України від 18 березня 2009 року, то вона не є прикладом
неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм
матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах, оскільки ця ухвала постановлена у справі за спором,
що виник між ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Старобезрадичівською сільською радою
Обухівського району Київської області (третя особа – СТ «Енергетик») щодо
правомірності скасування рішення сільської ради про виділення та передачу
земельних ділянок у приватну власність, на підставі яких були видані державні
акти на право власності на земельні ділянки, законність яких оспорює СТ
«Енергетик».
Згідно з ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності
однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК
України, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву садівницького товариства «Енергетик» про перегляд Верховним Судом
України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20
жовтня 2011 року задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 20 жовтня 2011 року скасувати,
справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки
на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу
України.
Головуючий А.Г.
Ярема
Судді:
Л.І. Григор’єва
В.І.
Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
М.В.
Патрюк
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
Суб’єктивне право на земельну ділянку виникає і
реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК
України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має
право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом
своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Оскільки садівницьке товариство здійснює свою діяльність
на земельній ділянці, вилученій відповідно до вимог Земельного кодексу Української РСР 1970 року за
рішенням виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів з користування
колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і наданій підприємствам та
організаціям для розміщення колективних садів, відповідно воно набуло право користування цією земельною ділянкою, і з
врахуванням положень ст. 3 ЦПК України, у
нього виникло право на захист порушених прав та інтересів щодо вказаної
земельної ділянки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий