ВСУ: Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

Подібну по суті позицію висловив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), згідно з яким при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня  2009 року № 7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від від 12.09.2012 р. № 6-71цс12).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 вересня 2012 року                                                                             м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Григор’євої Л.І.,	Лященко Н.П.,	Романюка Я.М.,
	Гуменюка В.І.,	Охрімчук Л.І.,	Сеніна Ю.Л., -
	Жайворонок Т.Є.,	Патрюка М.В.,

розглянувши на засіданні справу за позовом Херсонського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області до ОСОБА_1 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          14 грудня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2008 року Херсонський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що розпорядженням голови Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області від 30 травня 2007 року НОМЕР 1 ОСОБА_1. передано безоплатно у власність земельну ділянку площею S_1 для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1. 1 червня       2007 року відповідачці видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від 11 липня 2008 року НОМЕР 2 на підставі протесту прокурора Херсонської області зазначене розпорядження голови Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області скасовано.

Вважаючи, що у зв’язку зі скасуванням розпорядження про передачу у власність земельної ділянки у відповідачки відсутні правові підстави набуття права власності на вказану земельну ділянку, та посилаючись на ст.ст. 116, 125, 155 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), Херсонський міжрайонний природоохоронний прокурор просив визнати державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 1 червня 2007 року на ім’я ОСОБА_1, недійсним.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від                    28 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 8 лютого 2011 року, у задоволенні позову Херсонського міжрайонного природоохоронного прокурора відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року касаційну скаргу прокуратури Херсонської області відхилено, указані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У заяві Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року порушується питання про скасування цього судового рішення й ухвалення нового рішення про задоволення позову з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: положень Конституції України, Водного кодексу України (далі – ВК України), ст.ст. 80, 88, 116, 140 ЗК України, ст. 33 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Так, Генеральна прокуратура України зазначає, що на відміну від судових рішень в інших справах, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні вказаного позову, оскільки скасування рішення органу виконавчої влади, відповідно до якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, не є визначеною ЗК України підставою для припинення права власності на земельну ділянку та для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення Генеральна прокуратура України надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 30 листопада 2011 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки;

від 14 грудня 2011 року у справі за позовом прокурора Каланчацького району Херсонської області в інтересах Херсонської обласної державної адміністрації про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Так, указаною ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року оскаржувані судові рішення про відмову в  задоволенні позову про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановлюючи зазначену ухвалу, суд касаційної інстанції: встановив, що рішенням селищної ради від 19 травня 2009 року за протестом прокурора скасовано рішення цієї ж ради, на підставі яких відповідачам було видано державні акти на право власності на земельні ділянки; застосував до спірних правовідносин положення Конституції України, ст. 1, п. б ст. 18 і ст. 118 ЗК України та виходив із того, що відповідачам не було відомо про виділення їм земельних ділянок, а суди не з’ясували обставин, за яких земельні ділянки виділені й передані в приватну власність відповідачам, що має значення для правильного вирішення справи.

В ухвалі від 14 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувала рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову прокурора Каланчацького району Херсонської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку у зв’язку зі скасуванням розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 20 січня 2010 року розпорядження голови районної державної адміністрації, на підставі якого було видано зазначений державний акт, і залишила в силі рішення суду першої інстанції про задоволення вказаного позову. При цьому суд касаційної інстанції, не погодившись із висновками апеляційного суду про відсутність підстав для визнання державного акта на право власності на земельну ділянку через заперечення відповідача проти припинення його права власності на земельну ділянку та непроведення вилучення ділянки в передбаченому земельним законодавством порядку, виходив із того, що акт, відповідно до якого відповідачу безоплатно надано у власність земельну ділянку, скасовано, правові підстави набуття такого права власності відсутні, тому державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий відповідачу, є недійсним.

Постановляючи ухвалу у справі, яка переглядається, і залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що ст. 140 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку й така підстава припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, відповідно до якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, у ЗК України відсутня. На підставах, передбачених ч. 5 ст. 88 ВК України, ст. 118 ЗК України, позов Херсонським міжрайонним природоохоронним прокурором не заявлявся.          З таких підстав прокурор не позбавлений права пред’явити новий позов.

Отже, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що, постановляючи ухвалу від 14  грудня 2011 року у справі, яка переглядається, за позовом Херсонського міжрайонного природоохоронного прокурора та ухвалу від 14  грудня 2011 року, указану в заяві для прикладу, - у справі за позовом прокурора Каланчацького району Херсонської області, суд касаційної інстанції за подібних предмета спору та змісту позовних вимог дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява Генеральної прокуратури України задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що на підставі розпорядження голови Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області від               30 травня 2007 року ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею S_1 для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1, а 1 червня 2007 року відповідачці видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

За протестом прокурора Херсонської області розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації Херсонської області від 11 липня 2008 року вищезазначене розпорядження голови районної державної адміністрації було скасовано.

Порядок припинення прав на землю регулюється гл. 22 ЗК України.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 ЗК України.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 ЗК України. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Указаний перелік є вичерпним.

Отже, такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, ЗК України не передбачено.

Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову у справі, яка переглядається.

Подібну позицію висловив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), згідно з яким при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року            № 7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Таким чином, ухвала суду касаційної інстанції в цій справі постановлена згідно із законом. Обставини, на які посилається заявник у своїй заяві та які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ст. 360-5 Цивільного процесуального кодексу України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          14 грудня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої              статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

Л.І.  Григор’єва В.І. Гуменюк  Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін

Правова позиція

(постанова Верховного Суду України

від 12 вересня 2012 року № 6-71цс12)

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

Подібну по суті позицію висловив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), згідно з яким при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня             2009 року № 7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.