Доступ к электронным реестрам

Єдиний державний реєстр судових рішень

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

Кадастрова карта України

Перевірка згідно даних фіскальної служби (податкова)

Реєстр платників ПДВ

Оприлюднення відомостей про справи про банкрутство

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (інформація про стан розгляду заяви)

В детский сад и школу без прививок

На численні звернення щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство освіти і науки України пропонують обласним, Київській міській державним адміністраціям при прийомі дітей до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів дотримуватися зазначених у листі (спільний Лист МОН та МОЗ 1/9-500/040116/2103 від 29.09.2014) рекомендацій.

ВСУ: про відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.03.2014 р. № 6-9цс14).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

ВСУ: визнання договорів дарування недійсними відповідно до ст. 717 ЦК України

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ст. 229 ЦК України  (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.06.2014 р. № 6-69цс14).

Текст: scourt.gov.ua, drive

ВСУ: если право на землю было приобретено до вступления в силу ЗК, законодатель не требует переоформления такого права

Суб’єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки садівницьке товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, вилученій відповідно до вимог Земельного кодексу Української РСР 1970 року за рішенням виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і наданій підприємствам та організаціям для розміщення колективних садів, відповідно воно набуло право користування цією земельною ділянкою, і з врахуванням положень ст. 3 ЦПК України, у нього виникло право на захист порушених прав та інтересів щодо вказаної земельної ділянки (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.06.2012 р. № 6-40цс12).

Текст: scourt.gov.ua

ВСУ: Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

Подібну по суті позицію висловив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), згідно з яким при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня  2009 року № 7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від від 12.09.2012 р. № 6-71цс12).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

ВСУ: особливості надання у користування земельних ділянок навколо водних об’єктів

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За змістом ч. 1, 2  ст. 3, ст.. 4 ВК України, п. «а» ч. 1 ст. 58, ч. ч. 1», ст. 59  ст. 60 , ч. 1 ст. 84 ЗК України,у редакціях на час виникнення правовідносин, землі під водними об’єктами, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України,  а також прибережні захисні смуги вздовж річок,  морів і навколо озер,  водосховищ та  інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.  

За системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень ст. 88 ВК України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 ( далі Постанова № 486), Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року (далі Наказ № 434), розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за ст. 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови. При наданні у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об’єктів, мали врахуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у разі відсутності землевпорядної документації  (документації з землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об’єктів,  збереження водних об’єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного Кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486  з урахуванням конкретної ситуації. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 р № 6-16цс14).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

ВСУ: недійсними можуть визнаватись як рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки

Відповідно до статі 126 (в редакції чинній до 05.03.2009 року), статей 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04.06.2014 р. № 6-46цс14).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними - Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9

П О С Т А Н О В А № 9
Пленуму Верховного Суду України

від 6 листопада 2009 року

Про судову практику розгляду цивільних справ
про визнання правочинів недійсними

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХII “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV “Про оренду землі” (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

2. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зразки землевпорядної документації

Методичні рекомендації по розробленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Методичні рекомендації по розробленню та перевірці технічної документації із землеустрою

ЗРАЗОК Проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки

ЗРАЗОК Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 

ЗРАЗОК Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку

***

Зразки землевпорядних документів, які входять до змісту технічної документації із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на землю для громадян:

1. Пояснювальна записка

2. Технічне завдання

3. Висновки органів архітектури

4. Висновки органів земельних ресурсів

5. Кадастровий план

Правова позиція ВСУ: відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить положенням законів України

Видання головою державної адміністрації розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить положенням законів України, зокрема: ч. 6 ст. 123 ЗК України та ст. 9 Закону України від 17 червня 2004 р. № 1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" (у редакції зазначених норм, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України 3 липня 1992 р. № 2535-XII "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки (ч.ч. 1, 4 ст. 21 Закону України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин)).

Випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок зазначено в ч. 1 ст. 13 Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1378-IV "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин): визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-11цс13).

Текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ - видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірною

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено ч. 1 ст. 116 ЗК України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч. 1 ст. 116 ЗК України) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог ст.ст. 116, 118 ЗК України, - недійсним (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 р. № 6-14цс13).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ щодо підсудності справ за заявами з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками та повноважень щодо розпорядження землями

Судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів на право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Згідно з абз. 1 п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-33цс13).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ: перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, який міститься в ст. 140 ЗК України не є вичерпним

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, що пов'язані з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Посилання на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку міститься в ст. 140 ЗК України й що він є вичерпним, не може бути визнано підставою для перегляду судового рішення, оскільки зазначеною нормою встановлено такий перелік для випадків, коли право власності набуто в передбаченому законом порядку. Разом із тим у справі, яка переглядалася, судом установлено, що відповідач набув право власності на земельну ділянку на підставі незаконного розпорядження органу місцевого самоврядування (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ: державний акт на право власності на ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами абз. 1 п. 12 розд. X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Посилання в судових рішеннях, які переглядаються, на те, що визнання державного акта на право власності на земельну ділянку не передбачено законодавством, суперечить вищенаведеним нормам закону (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12).

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ щодо можливості скасування розпорядження голови районної державної адміністрації посадовою особою, яка його прийняла

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або у судовому порядку.

Право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, КМУ, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, надано головам обласних державних адміністрацій (ст. 33 зазначеного Закону).

Розпорядження голови районної державної адміністрації, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку, є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому воно не може бути в подальшому скасоване посадовою особою, яка його прийняла (постанова Верховного Суду України від 5 березня 2012 р. у справі № 21-423а11).

Повний текст: google.drive

Скасування державних автів на землю

У правовідносинах, що пов’язані з правом власності на землю, досить часто виникають питання, пов’язані з визнанням недійсними та скасуванням державних актів про право власності на землю. Іноді це пов’язано з проблемою визначення законності видачі такого акту, а в деяких випадках пов’язане з тими чи іншими істотними помилками, що виникають при виготовленні таких актів і визначенні меж земельних ділянок у цих актах і технічній документації для виготовлення державних актів.

При цьому, в одних випадках ініціаторами скасування державного акту є органи влади або інші сторонні зацікавлені особи, а в окремих випадках такими ініціаторами виступають і самі власники земельних ділянок.

Слід зазначити, що в судовій практиці досить часто зустрічаються рішення судів, за якими визначається, що державні акти про право власності на землю не можуть бути скасовані. Це пов’язано з недостатньою прописаністю цього питання у законодавстві, але безумовно, то є неправильна правова позиція, адже видача державного акту є правочином, а будь який правочин можна оскаржити та скасувати.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, що пов’язані з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. До того ж, видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (ЗК)) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог статей 116, 118 ЗК України, – недійсним.

І нарешті це підтверджено рішеннями Верховного Суду України, прийнятими за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України. А саме, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12, в якій Верховний Суд послався на норму статті 155 Земельного кодексу України (ЗКУ), згідно з якою, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Але, яким чином можна скасувати державний акт про право власності на землю?

Инфографика: Кто должен платить налог на недвижимость

Источник: finance.liga.net

Тенденції судової практики, що склалася протягом 10 років застосування статті 74 Сімейного кодексу

Протягом останніх років кількість спорів стосовно поділу майна, набутого цивільним подружжям, стрімко зростає, а в судовій практиці простежуються сталі тенденції щодо розгляду цієї категорії справ. Тож в яких випадках можна визначити конкретні дати початку та закінчення «фактичного шлюбу»? Що суди розуміють під спільною працею цивільного подружжя? Які факти мають бути встановлені в судовому засіданні, аби майно вважалося таким, що є об’єктом спільної сумісної власності цивільного подружжя та підлягало поділу між його сторонами в рівних частках? Відповіді дає судова практика, що сформувалася протягом десятирічного застосування норм Сімейного кодексу.

Правовий висновок ВСУ у спорі про визнання недійсною умови кредитного договору як несправедливої

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 12 вересня 2012 року розглянув справу № 6-80цс12, предметом якої був спір про визнання частково недійсним кредитного договору у зв‘язку з тим, що деякі його пункти є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки плата за обслуговування кредиту є змінною величиною, яка розраховується за формулою.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Аналіз указаних норм дав підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Оскільки за умовами спірного кредитного договору плата за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту не є конкретною сумою, а формулою зі змінними величинами, така умова суперечить як ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, за яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.

Джерело: scourt.gov.ua

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive.

Правовий висновок ВСУ у справі про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 червня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-74цс14, предметом якої був спір про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Суд зробив правовий висновок про те, що надання установою послуг з адміністрування активів, створених за рахунок залучених періодичних внесків учасників групи з метою об'єднання їх коштів і спрямованих на почергове придбання кожним із них певних товарів, обумовлених у договорі, є правомірною діяльністю з надання фінансових послуг (за умови отримання ліцензії). Це передбачено ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг", а не нечесною підприємницькою практикою у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", наслідком якої є визнання угоди недійсною.

Джерело: scourt.gov.ua

Повний текст: google.drive, scourt.gov.ua

Правовий висновок ВСУ у справі про визнання недійсним рішення селищної ради й державного акта на право власності на землю та про визнання права власності на земельну ділянку

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 червня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-67цс14, предметом якої був спір про визнання недійсним рішення селищної ради й державного акта на право власності на землю та про визнання права власності на земельну ділянку і зробив відповідний правовий висновок.

Установивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання громадянину земельної ділянки, затвердженої у визначеному законом порядку документації, яка б встановлювала межі селища, Суд на підставі ст. ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 Перехідних положень ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсності такого рішення.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статтями 116, 118 ЗК України.

Джерело: scourt.gov.ua

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

Правова позиція ВСУ щодо позовної давності по кредитам, наданим через платіжні картки (пункт 9.12)

За договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності  (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). Постанова ВСУ від 18.06.2014 № 6-61цс14.

Повний текст: scourt.gov.ua, google.drive

ВГСУ звертає увагу суддів на практику застосування окремих норм про залізничні перевезення на прикладі справ, переглянутих Вищим господарським судом України у касаційному порядку

Відповідний оглядовий лист «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)» був виданий ВГСУ 21.05.2014 (№ 01-06/662/2014).

Звернемо увагу на надані Судом висновки:

1. Запроваджені наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8 тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом та пов'язані з ними послуги набули чинності через десять днів після державної реєстрації відповідного наказу.

З огляду на наведене датою введення в дію тарифів, запроваджених наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8, є 11.03.2011, а тому у Залізниці були відсутні підстави для застосування підвищеного коефіцієнту тарифів у період з 01.03.2011 по 10.03.2011 (постанова від 21.02.2012 № 8/5005/11061/2011).

2. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, що укладається відправником та залізницею, тому вантажоодержувач як суб'єкт відносин перевезення має право вимоги і до перевізника (залізниці), і до вантажовідправника.

3. Порядок розрахунку штрафу за невиконання плану перевезень встановлено

пунктом 6.5.3 пункту 6.5 Правил планування перевезень вантажів, згідно з яким визначається як кількість вагонів, не завантажених з вини Залізниці, що є невиконанням плану перевезень Залізницею, так і кількість вагонів, що не завантажені з вини відправника.

4. Згідно зі статтею 116 Статуту залізниць України нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох. При цьому якщо вантаж не було вивезено одержувачем зі станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув, відповідний штраф не нараховується.

5. У разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках платниками за користування вагонами, контейнерами залізниці є власники залізничних під'їзних колій, навіть і тоді, коли вони не є вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

6. Втрата вантажу та вина перевізника у такій втраті повинні бути доведені належними доказами.

7. Обов'язок одержувача прийняти від станції вантаж, що прибув на його адресу, не залежить від наявності чи відсутності плану перевезень у власних вагонах.

8. У спорі про стягнення плати за користування вагонами внаслідок затримки вагонів на підходах до станції призначення слід враховувати положення пунктів 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами та брати до уваги, що така плата нараховується з моменту видачі наказу про затримку вагонів.

9. За приписами статті 133 Статуту залізниць України допускається передача права на пред'явлення претензій та позовів до перевізника вантажоодержувачем вантажовідправнику за умови дотримання відповідного порядку вчинення переуступного напису на документі.

10. Розмір відповідальності за недостачу вантажу з вини залізниці обраховується виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі рахунка або іншого документа вантажовідправника.

11. У разі якщо вагон є критим і не є спеціалізованим для перевезення добрив, залізниця зобов'язана промити такий вагон, а вантажоодержувач - відшкодувати збір за промивання.

12. За всю сукупність неправильних, неточних або неповних відомостей, зазначених у конкретній накладній, до вантажовідправника може бути застосовано лише один п'ятикратний розмір штрафу, як це передбачено статтями 118, 122 Статуту залізниць України.

13. У разі якщо спір виник з міжнародного перевезення, сума штрафу за невірне, неповне та неточне зазначення у накладній відомостей стягується згідно з § 3 статті 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення. Ця Угода не містить заборони щодо зменшення штрафу, тому суди у вирішенні відповідного спору не позбавлені права застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України.

Джерело: ЗіБ

Повний текст:

Обанкротившихся украинцев заставят заплатить за ипотеку

Банкротство больше не поможет заемщикам избежать выплат по ипотечным кредитам. Соответствующее решение принял Верховный суд, рассматривая дело №3-24гс14. «Решением фактически, дан ответ на вопрос, возможно ли взыскание долга по кредиту за счет предмета ипотеки с имущественного поручителя, находящегося в процедуре банкротства? ВСУ ответил положительно. Требования к имущественному поручителю признаны денежными, а значит их удовлетворение в процедуре банкротства юридического лица/физического лица предпринимателя будет происходить по правилам, предусмотренным для защищенного кредитора», — рассказала «Вестям» партнер адвокатского объединения «СК ГРУП» Юлия Курило.

Данная схема очень популярна среди неплательщиков, которые всеми правдами и неправдами хотят оставить за собой жилье. «Были варианты. Либо сам ипотечный кредит оформлялся на частного предпринимателя (физлицо-предпринимателя), либо этот бизнесмен был поручителем и ручался по займу своей недвижимостью. А дальше все просто: заемщик переставал платить по кредиту, а его поручитель запускал процедуру банкротства своего ЧП. В итоге банк оставался без залога, и не мог взыскать долг в поручителя — из-за банкротства. Новое решение ВСУ прикрывает эту схему», — объяснил нам старший партнер АК «Кравец и Партнеры» Ростислав Кравец.

Заемщикам оставили небогатый выбор: либо платить по ипотеке, либо терять заложенное жилье. «Поскольку нельзя применить схему с банкротством к физическому лицу», —сказал «Вестям» партнер правовой группы «Доминион» Михаил Гончарук.

Юристы уверены, что суды низших инстанций будут применять практику, утвержденную решением ВСУ. Так что кредитная схема с банкротствами достаточно быстро перестанет применяться по всей стране. Но неясно надолго ли. Не все юристы назвали новое решение Верховного суда соответствующим действующему законодательству, так что со временем не исключается появление нового решения или разъяснения ВСУ на этот счет.

«На мой взгляд, данное решение противоречит действующему законодательству. Фактически ВСУ сказал, что ипотека этот поручительство, на которое распространяется действие статей 541, 543, 554 Гражданского кодекса. Соответственно, суд сделал вывод, что ипотекодатель несет солидарную ответственность с должником перед ипотекодержателем. Но это не так. Дело в том, что ч.1 ст.546 ГК четко установлены и разграничены способы (виды) обеспечения выполнения обязательств: неустойка (штраф или пеня), поручительство, гарантия, залог, придерживание, задаток. Для каждого вида существует отдельная глава. Виды не смешиваются. Так вот, согласно ст.575 ГК ипотека — этот залог имущества, то есть вид залога, а не поручительства», — резюмировал управляющий партнер юрфирмы «Можаев и Партнеры» Михаил Можаев.

Источник: vesti.ua

Постанова Верховного Суду України від 03.06.2014 № 3-24гс14

Полный текст:

Юридична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації та на її захист внаслідок поширення недостовірної інформації, крім випадку, коли подібна інформація містить оціночні судження

Такий висновок зазначений у Оглядовому листі ВГСУ від 12.06.2014 №01-06/770/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)».

Для врахування у розгляді справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про інформацію, госпсудам надсилається огляд вирішених господарськими судами справ, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України:

1. Викладення в акті органу державної податкової служби відомостей, що отримані за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків, не може розглядатися як поширення недостовірної інформації.

2. Головний редактор друкованого засобу масової інформації має право представляти редакцію в господарських судах за умови набуття останньою у встановленому законом порядку статусу юридичної особи.

3. Інформація про стан довкілля є відкритою та не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

4. У разі якщо автор поширеної в мережі Інтернет інформації невідомий, а також коли інформація є анонімною і доступ до веб-сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено відповідний інформаційний матеріал.

Відомості про власника веб-сайту можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси мережі Інтернет.

5. У разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясувати, від імені кого ця особа виступала. Якщо посадова чи службова особа виступала не від імені юридичної особи та не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

6. Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

7. У разі подання скарги щодо змісту передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), їх записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

Джерело: Газета «Закон і Бізнес»

Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження

До такого висновку дійшов Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 червня 2014 року, ухваливши постанову у справі № 6-62цс14, предметом якої була скарга публічного акціонерного товариства на дії державного виконавця, повідомляє «ЗіБ» з посиланням на прес-службу ВСУ.

Суд зробив правовий висновок про те, що частина 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» містить вимоги до виконавчого документа, у якому, зокрема, має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 цього Закону у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам ст. 18 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Водночас, п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, зокрема, й конфіденційну.

Тому відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Джерело: Газета «Закон і Бізнес»

Повний текст : далі буде..

Дивись також: Постанова ВСУ від 21.05.2014 № 6-45цс14

Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за перше півріччя 2013 р.

Спори про право власності та інші речові права

1. За нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже, і право на приватизацію разом з іншими членами сім’ї (ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України від 19 червня 1992 р. № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Усупереч наведеним положенням закону суд помилково пов’язав право осіб на приватизацію з фактом їхньої реєстрації в спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їхнім правом на житло та фактом проживання у квартирі (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-125цс12).

2. Питання про вилучення після смерті інваліда автомобіля, отриманого ним як гуманітарна допомога, має вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, що були чинними на час смерті інваліда.

Права та обов’язки в членів сім’ї інваліда стосовно автомобіля виникають після смерті інваліда, а не в момент забезпечення його автомобілем (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 січня 2013 р. у справі № 6-153цс12).

3. Аналіз ч. 2 ст. 651 ЦК України, частин 4, 5 ст. 653 ЦК України дає підстави для висновку, що виконане за договором до його зміни чи розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо особа отримала свідоцтво про право власності на об’єкт інвестування (квартиру) до виникнення спору про розірвання інвестиційного договору, то висновок про припинення права власності цієї особи на об’єкт інвестування (квартиру) суперечитиме ч. 4 ст. 653 ЦК України (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-158цс12).

Практика Верховного Суду України

Постанови Пленуму (1999-2010)

Узагальнення судової практики

Рішення й ухвали в цивільних справах у касаційному порядку (2001-2009)
Рішення у господарських справах у касаційному порядку
Рішення в адміністративних справах (особливості розгляду справ окремих категорій)
Рішення в адміністративних справах (застосування процесуального законодавства в адміністративному судочинстві)
Рішення у справах про адміністративні правопорушення

Правові висновки Верховного Суду України у цивільних справах
Правові висновки Верховного Суду України у господарських справах
Правові висновки Верховного Суду України в адміністративних справах
Правові висновки Верховного Суду України у кримінальних справах

Инфографика: Цена стабильности. Как ограничивают финансовые операции украинцев

Источник: finance.liga.net

Практика Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ

Постанови за 2014 рік

Постанови за 2013 рік
Постанови за 2012 рік
Постанови за 2011 рік

Юридические издания и ресурсы онлайн

ЛІГА:ЗАКОН

ЮРЛИГА

Юридическая практика

Судебно-юридическая газета

Журнал «Український юрист»

Юридичний вісник України

Адвокат бухгалтера

Юридичний журнал

Юридична газета

Газета «Закон і Бізнес»

Овідіопольський районний суд Одеської області

Перелік справ, призначених до розгляду

Перелік суддів

Судовий збір

Дев’ять правил пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, про які мало хто знає

1. Пошук по точній фразі

Він здійснюється за допомогою подвійних лапок («»). Якщо ви шукаєте рішення з якоїсь точною фразою або словом, вам потрібно взяти його в лапки. У такому випадку Реєстр судових рішень видасть вам документи, що містять пошуковий запит в тому вигляді, в якому ви його написали. Приклад: «відновлення становища, яке існувало до порушення».